1. Встановлення опіки та піклування над дітьми.
2. Діти, над якими встановлюється опіка та піклування
3. Порядок оформлення опіки та піклування.
Опіка і піклування є інститутом цивільного права, який охоплює широке коло питань, що пов’язані не лише з цивільним, але й з сімейним законодавством України. ЦК регулює загальні питання опіки та піклування: завдання опіки та піклування (ст. 55), коло фізичних осіб, над якими встановлюється опіка чи піклування (ст.ст. 58, 59), порядок встановлення опіки та піклування (ст.ст. 60-62), призначення опікуна (піклувальника), їхні права та обов’язки (ст.ст. 63-74), припинення опіки і піклування (ст.ст. 75-77).
Норми про опіку та піклування закріплені також в інших інститутах цивільного права, зокрема, в таких інститутах, як дієздатність фізичної особи, представництво, правочини, зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди.
Терміни «опіка та піклування» означають не лише правовий інститут, але й діяльність відповідних органів, опікунів та піклувальників щодо захисту прав і законних інтересів підопічних (дітей, над якими встановлено опіку чи піклування).
Права та обов’язки опікуна і піклувальника дитини визначено у ст. 249 СК. Основний обов’язок опікуна та піклувальника дитини — дбати про її виховання, навчання та розвиток. Відповідно до ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Постановою ВР від 27 лютого 1991 р.) батьки, а у відповідних випадках — законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, предметом їхнього основного піклування є найвищі інтереси дитини. Українське законодавство не містить детальної регламентації змісту права та обов’язку опікунів виховувати і розвивати дитину, лише вказує, що опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини і рекомендацій органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 249 СК); виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя в суспільстві (ст. 12 Закону України від 24 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства»).
Зазвичай, опікун (піклувальник) повинен проживати разом з підопічним. Про будь-яку зміну місця проживання дитини опікуни й піклувальники мають повідомляти органи опіки та піклування. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 248 СК і ст. 71 ЖК, у разі поміщення дитини на виховання до опікуна чи піклувальника жиле приміщення зберігається за нею протягом усього часу її перебування в опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їхній частині) залишилися проживати інші члени сім’ї.
Якщо з будинку, квартири (їхньої частини) вибула дитина і членів її сім’ї не залишилося, це житло може бути надане за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини у дитячому закладі або до досягнення нею повноліття і повернення від опікуна чи піклувальника, в окремих випадках — до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Опікун (піклувальник) зобов’язаний дбати про підопічну особу і забезпечити її доглядом. Опікун і піклувальник відповідають за поведінку підопічної особи.
Особливості відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, визначено у ст. 1178 ЦК, а шкоди, завданої неповнолітньою особою, — у ст. 1179 ЦК.
Опікун (піклувальник) має піклуватися про утримання підопічного. Між підопічною дитиною та її опікуном (піклувальником), за загальним правилом, не існує аліментних зобов’язань. Утримання підопічної особи здійснюється за рахунок різноманітних виплат: належних їй пенсій, допомог, аліментів, відшкодування у зв’язку із втратою годувальника, інших поточних надходжень або доходів від належного їй майна і т. п.
Опікун і піклувальник мають витрачати ці кошти розумно, в інтересах дитини. Якщо цих сум недостатньо для покриття всіх необхідних витрат, то вони можуть бути відшкодовані з відома органів опіки та піклування з іншого майна, яке належить підопічному. Якщо опікуном (піклувальником) підопічного є особи, які згідно із сімейним законодавством України є аліментнозобов’язаними (баба, дід, рідні сестри та брати, мачуха, вітчим, особа, в сім’ї якої дитина виховувалася), то вони повинні утримувати підопічного відповідно до ст.ст. 265, 267, 268, 269 СК.
Обов’язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном безоплатно (ч. 5 ст. 249 СК). Однак ст. 73 ЦК передбачає правило про оплатність виконання обов’язків опікуна. Підстави для виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір і порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Опікуни та піклувальники є законними представниками своїх підопічних. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного, піклувальник дає згоду неповнолітній особі на вчинення правочинів, які виходять за межі дрібних побутових.
Опікуни і піклувальники як законні представники підопічного здійснюють свої права та обов’язки самостійно. Проте деякі юридичні дії опікунів та піклувальників, які мають важливе значення, особливо в майновій сфері, підконтрольні органу опіки та піклування.
Законодавство України визначає декілька підстав припинення опіки та піклування.
Опіка і піклування, перш за все, припиняються у разі передачі дитини батькам чи усиновлювачам (ч. 1 ст. 76 ЦК). Припинення опіки не означає, що дитина не перебуває більше під опікою у широкому значенні цього слова. Обов’язки опікуна у цьому випадку переходять до батьків або усиновлювачів дитини. Батьки і усиновлювачі мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними (ч. 1 ст. 163, ч. 4 ст. 232 СК).
Повернення батьків, які були визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими, відбували покарання в місцях позбавлення волі, перебували під вартою на час слідства або з інших причин залишили дітей без батьківського піклування, поновлення батьківських прав не тягне автоматичного припинення опіки. У цьому випадку опіка може бути припинена лише на підставі рішення органу, який її встановив. Малолітня дитина повертається батькам після того, як суд або орган опіки та піклування переконаються в тому, що це відповідає інтересам дитини. В окремих випадках в інтересах дитини батькам може бути відмовлено в передачі їм дитини.
На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку чи піклування, потрібна згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків. Якщо опікун/піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Усиновлення може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення відповідає її інтересам (ст. 221 СК). У тих випадках, коли суд або орган опіки та піклування дійдуть висновку про необхідність дозволити усиновлення дитини, а опікун чи піклувальник не дають своєї згоди, то усиновлення дитини є неможливим до тих пір, поки не буде припинено опіку чи піклування. За таких обставин припинення опіки (піклування) має передувати здійсненню усиновлення, хоча формально обидва рішення можуть бути прийняті одночасно. За наявності згоди опікуна (піклувальника) на усиновлення дитини судове рішення про усиновлення припиняє раніше встановлену над дитиною опіку (піклування) і в цьому випадку особливого рішення про припинення опіки (піклування) не потрібно.
За досягнення малолітньою дитиною чотирнадцяти років встановлена над нею опіка припиняється і особа, яка виконувала обов’язки опікуна, стає піклувальником (ч. 2 ст. 76 ЦК). У цьому разі спеціальне рішення органу опіки та піклування чи суду не потрібне, оскільки припинення опіки є безспірним.
Піклування припиняється у разі набуття неповнолітнім підопічним повної цивільної дієздатності: по досягненні 18 років (ч. 1 ст. 34 ЦК), у разі реєстрації неповнолітньою особою шлюбу (ч. 2 ст. 23 СК, ч. 2 ст. 34 ЦК), у разі надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 35 ЦК). Факт набуття підопічним повної цивільної дієздатності припиняє відносини піклування автоматично, незалежно від того, чи винесено органом опіки та піклування або судом рішення про припинення піклування.
Опіка та піклування припиняються також у разі смерті опікуна/піклувальника. Орган опіки та піклування призначає підопічному нового опікуна чи піклувальника або обирає іншу форму влаштування підопічного (для дитини це може бути усиновлення, патронат, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, школа-інтернат). Підставою припинення опіки і піклування є також смерть підопічного.
Окремою підставою припинення як опіки, так і піклування може бути звільнення опікуна і піклувальника від їхніх повноважень відповідно до ст. 75 ЦК за їхньою заявою або за ініціативою прокурора, органу опіки та піклування, заінтересованих осіб.
Звільнення опікуна та піклувальника відрізняється від інших випадків припинення правовідносин опіки та піклування такими прикметними ознаками:
1. передумовою звільнення опікуна чи піклувальника є наявність певних об’єктивних обставин, які вказують на те, що продовження відносин опіки (піклування) за участю призначеного опікуна чи піклувальника суперечить інтересам підопічної особи;
2. обов’язкова умова звільнення опікуна чи піклувальника — наявність відповідного рішення органу опіки та піклування чи суду;
3. одночасно із рішенням про звільнення опікуна чи піклувальника орган опіки та піклування або суд вирішує питання про призначення нового опікуна чи піклувальника або про вибір іншої форми влаштування особи, яка потребує опіки чи піклування.
Опіка встановлюється над малолітніми особами — дітьми, які не досягли 14 років. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами віком від 14 до 18 років.
Опіка та піклування можуть бути встановлені лише над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (ч. 1 ст. 243 СК).
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» від 24 квітня 2001 р. до категорії таких дітей належать:
1. діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням батьків батьківських прав (ст.ст. 164-169 СК), відібранням дитини у батьків без позбавлення батьківських прав (ст. 170 СК), визнанням батьків безвісно відсутніми, визнанням батьків недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі, перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки;
2. підкинуті діти;
3. діти, батьки яких невідомі;
4. діти, від яких відмовилися батьки (ст. 143 СК);
5. безпритульні діти — діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, й не мають певного місця проживання.
Особи, яким стало відомо про неповнолітніх дітей, які залишилися без батьківського піклування, зобов’язані повідомити про це органи опіки і піклування за фактичним місцезнаходженням таких осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України від 24 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» та п. 2.5. Правил опіки та піклування, цей обов’язок покладається, в першу чергу, на близьких родичів дитини, працівників навчальних закладів, Міністерства внутрішніх справ України, органів соціального захисту населення, органів у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, органів РАЦСу, нотаріальних контор, судів, житлово-експлуатаційних організацій.
Опіка та піклування над дітьми можуть установлюватися судом або органом опіки та піклування. Це правило є новелою ЦК (ст.ст. 60, 61) та СК (ч. 3 ст. 243). До вступу в силу цих нормативних актів рішення про встановлення опіки та піклування приймалося виключно органом опіки та піклування.
Сьогодні більша частина справ про встановлення опіки та піклування над дітьми вирішується органом опіки та піклування.
Судова процедура встановлення опіки над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою є можливою лише у тих випадках, коли підставою для встановлення над дитиною опіки чи піклування є справа, яка знаходиться у провадженні суду і в процесі розгляду якої стало відомо про те, що дитина залишилася без батьківського піклування (наприклад, при розгляді судом справи про позбавлення батьків батьківських прав чи про визнання їх безвісно відсутніми). У таких випадках встановлення опіки чи піклування здійснюється у тому самому провадженні, в якому розглядається така справа. У всіх інших випадках опіка (піклування) над дитиною встановлюються органами опіки та піклування.
Як показує практика, найчастіше опіка та піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка потребує опіки або піклування. Лише у деяких випадках, за наявності обставин, які заслуговують на увагу (наприклад, коли підопічний уже проживає в сім’ї особи, яка бажає стати його опікуном чи піклувальником), опікун та піклувальник можуть бути призначені за місцем їхнього проживання.
У тому разі, коли дитина та її майбутній опікун (піклувальник) проживають на території різних держав-членів СНД, слід застосовувати Конвенцію держав СНД про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ, відповідно до якої опікуном або піклувальником особи, яка є громадянином однієї Договірної Сторони, може бути призначено громадянина іншої Договірної Сторони, якщо вона проживає на території Сторони, де буде здійснюватися опіка та піклування.
Для безпосереднього здійснення опіки і піклування призначається опікун чи піклувальник. Питання про те, кого призначити опікуном чи піклувальником, є дуже важливим, оскільки від нього значною мірою залежать доля підопічної дитини та умови, в яких вона буде виховуватися і жити. При призначенні опікуна (піклувальника) суд та орган опіки та піклування мають виходити з найкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка чи піклування. Тому законодавець передбачає низку вимог щодо характеристики особи, яку може бути призначено опікуном чи піклувальником.
Відповідно до ч. 2 ст. 63 ЦК опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа. Опікун і піклувальник мають бути спроможними виконувати свої обов’язки особисто. Опікуном або піклувальником не можуть бути особи, які визнані судом недієздатними або які обмежені судом в дієздатності, оскільки вони самі потребують встановлення над ними опіки чи піклування (ст.ст. 58, 59 ЦК).
Дитині може бути призначено одного або кількох опікунів, якщо цього вимагають її інтереси. Найчастіше потреба призначити особі кількох опікунів чи піклувальників виникає тоді, коли особа має майно, яке знаходиться не за місцем її постійного проживання і характер майна (наприклад, будинок із земельною ділянкою) вимагає встановлення самостійної опіки. Дії обох опікунів повинні бути узгодженими. Опікун (піклувальник) підопічної особи та опікун над майном підопічної особи керуються виключно інтересами цієї особи.
При призначенні опікуна чи піклувальника суд та орган опіки і піклування мають переконатися не лише в наявності умов, які забезпечують виконання мети опіки (перераховані у ст. 63 ЦК), але й у відсутності обставин, які перешкоджають можливості встановлення нормальних стосунків між опікуном (піклувальником) та підопічною дитиною.
Опікуном і піклувальником не може бути особа, яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені. Позбавлення батьківських прав є санкцією, що застосовується до батьків внаслідок їхньої неправомірної поведінки щодо дитини. Підставою позбавлення батьківських прав є склад правопорушення, передбачений ст. 164 СК. Позбавлення батьківських прав не є безповоротним актом: у разі зміни батьками своєї поведінки щодо дитини вони можуть бути поновлені в батьківських правах у порядку, встановленому ст. 169 СК.
Опікуном та піклувальником не може бути особа, поведінка та інтереси якої суперечать інтересам дитини, яка потребує опіки або піклування. Так, закон не допускає до виконання повноважень опікуна (піклувальника) осіб, які не досягли 18 років, осіб, які обмежені в дієздатності чи визнані недієздатними (ч. 2 ст. 63 ЦК). Ч. 3 ст. 244 СК передбачає додаткове обмеження: опікуном чи піклувальником дитини не може бути особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами.
|
