Червоноградське міське управління юстиції

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу



Порядок прийняття працівника на роботу. Випробувальний термін.

Праця є основою ство­рення всіх соціальних благ, економічних і політичних про­цесів. Людина не може жити без праці. Саме в трудовій діяль­ності людина знаходить не тільки матеріальні блага, але і знаходить почуття самовираження, причетності, соціальної реалізації себе як особистості й морального задоволення. Трудові правідносини, зокрема різноманітні види трудового договору займають особливе місце в трудовому праві. На основі трудового договору виникають трудові відно­сини працівника з роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб'єктів у цілу систему відносин, які регу­люються трудовим правом. Інакше кажучи, немає трудового договору — не буде і трудового права. Цей акт волевиявлення людини здати іншій людині свою здатність трудитися, який може здатися незначним на фоні інших соціальних явищ, насправді є тим непорушним почат­ком цілої сфери суспільного життя. Значення його визна­чається загальним характером праці. Правове визначення трудового договору міститься в ст. 21 КЗпП, — це угода між працівником і власником підприєм­ства, установи, організації або уповноваженим ним органом, або фізичною особою, за якою працівник зобов'язується ви­конувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внут­рішньому трудовому розпорядкові, а власник або уповнова­жений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачу­вати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законо­давством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір покликав до життя цілу систему пра­вових норм, яка знайшла своє вираження в формі системи трудового законодавства, де інститут трудового договору зай­має центральне місце. У сучасний період становлення ринкових відносин в Україні нові умови зумовили нові тенденції в трудовому договорі. Відповідно до Конституції України і КЗпП забороняється необгрунтована відмова в прийомі на роботу, а також будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні й припи­ненні трудового договору в залежності від походження, соці­ального і майнового стану, расової і національної приналеж­ності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства в профспілці або іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання (ст. 22 КЗпП). Незаконна відмова в прийомі на роботу може бути оскар­жена до суду. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що суди розглядають позови про укладення трудових дого­ворів не тільки у випадках, коли власник зобов'язаний був укласти трудовий договір (наприклад, з молодими фахів­цями, направленими у встановленому порядку на дане під­приємство; працівниками, запрошеними на роботу в поряд­ку переведення; виборними працівниками після закінчення терміну повноважень; працівниками, яким надане право по­воротного прийому на роботу; інвалідами і неповнолітніми, направленими на підприємство в рахунок броні; особами, які були звільнені в зв'язку із призовом на строкову військо­ву або альтернативну (невійськову) службу, направленням на роботу за кордон і повернулися після закінчення служби або роботи та ін.), а також в тих випадках, коли особа вважає, що їй було відмовлено в укладенні трудового договору всупе­реч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП. Потрібно звернути увагу, що відмову в прийомі на робо­ту вагітних жінок або жінок, що мають дітей у віці до 3 років, самотніх матерів, що мають дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда, власник повинен оформити в письмовому вигляді. Така відмова також може бути оскаржена в судово­му порядку (ст. 184 КЗпП). Відмова в прийомі на роботу жінки з мотивів вагітності або матері, що має грудну дитину, однаково як зниження зарплати або звільнення жінки з роботи з таких же мо­тивів тягнуть кримінальну відповідальність посадової осо­би у вигляді виправних робіт терміном до 1 року або по­збавлення права займати певні посади терміном до 2 років (ст. 134 КК України). Забороняється також відмова в прийомі на роботу гро­мадянина з мотивів досягнення ним пенсійного віку (ст. 11 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 p.. Забороняється відмова в прийомі на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, що закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також іншим особам, молодшим 18 років, направленим в рахунок броні (ст. 196 КЗпП). Така відмова може бути оскаржена ними до суду. У той же час законодавством передбачаються і певні об­меження. Власник має право вводити обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві осіб, які є близькими родичами — подружжя, батьків, братів, сестер, дітей, а також батьків, братів, сестер і дітей подружжя, якщо в зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків вони без­посередньо підконтрольні або підзвітні один одному. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. У певних випадках дотримання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особ­ливими природними географічними і геологічними умова­ми й умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укла­денні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; при укла­денні трудового договору з неповнолітніми, при укладенні трудового договору з фізичною особою і в інших випадках, передбачених законодавством. У письмовій формі також укладається трудовий договір з працівниками, діяльність яких пов'язана з державною таєм­ницею. Типова форма трудового договору з працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею, затверджена наказом Держкомсекретів України від 8 грудня 1994 p. №44. Трудовий договір, що містить зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці, також укладається в пись­мовій формі. Потрібно відмітити, що письмова форма трудового дого­вору в сучасних умовах економічної нестабільності є найбільш оптимальною. Особливо її значення збільшується зі зростан­ням договірного регулювання праці, з розширенням прав підприємств як в регулюванні власне трудових відносин, так і відносин щодо додаткового соціального забезпечення пра­цівників. Корисним у цьому питанні є зарубіжний досвід. Так, наприклад, за законодавством Великобританії роботода­вець зобов'язаний не пізніше 13 тижнів від початку роботи надати працівникові письмовий текст трудового договору з вказівкою його сторін, дати початку договору, основних його умов. Письмова форма передбачає детальний виклад обов'язків як працівника, так і роботодавця щодо забезпечення трудо­вого договору. Сюди можуть включатися, крім умов, вста­новлених за угодою сторін, також і умови, передбачені зако­нодавством. Письмовий трудовий договір складається в двох при­мірниках і підписується сторонами. Він може бути завіре­ний печаткою підприємства. Письмову форму трудового договору не слід плутати з процедурою його оформлення. Ті обставини, що працівник пише заяву про прийом на роботу, власник видає наказ про прийом на роботу і т. ін., не означають письмової форми трудового договору. Це вже етапи оформлення укладеного трудового договору. Правильне оформлення трудового договору потрібно визначити як внесення власником або уповноваженим ним органом у відповідні документи, що мають правове значення для працівника, точних відомостей про нього і його роботу відповідно до чинного законодавства і досягнутої угоди, а також у встановлені терміни. Виділяються наступні етапи оформлення трудового договору: 1) подача працівником заяви про прийом на роботу з представленням всіх необхідних документів; 2) візи певних посадових осіб і резолюція власника або посадової особи, що має право прийому на роботу; 3) видання власником або уповноваженим ним органом наказу про зарахування працівника на роботу на основі до­сягнутої угоди; 4) пред'явлення наказу працівнику під розписку; 5) внесення в трудову книжку запису про прийом на роботу, що містить всі необхідні елементи оформлення тру­дової книжки працівникам, що поступають на роботу упер­ше, видача робітникам, а також службовцям, праця яких опла­чується відрядне, розрахункових книжок; 6) ознайомлення власником або уповноваженим ним ор­ганом працівника з записом у трудовій книжці під розписку в особистій картці. Потрібно відрізняти від письмової форми трудового дого­вору контракт, який завжди укладається в письмовій формі. Контракт — особливий вид трудового договору й укладається за спеціальними правилами. Незалежно від того, в усній чи письмовій формі укладе­ний трудовий договір, потрібне ще видання наказу (розпо­рядження) власника про прийом на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли на­каз або розпорядження не були видані, але працівник фак­тично був допущений до роботи. При укладанні трудового договору громадянин зобов'я­заний пред'явити паспорт або інший документ, що засвідчує особистість, трудову книжку, а у випадках, передбачених за­конодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я. Забороняється вимагати відомості про партійну, націо­нальну приналежність, походження і документи, надання яких не передбачене законодавством. Законодавством передбачений перелік робіт, прийом на які дозволяється тільки після обов'язкового медичного огля­ду працівника. Всі особи, молодші за 18 років, приймаються на роботу після медичного огляду і надалі, до досягнення 21 року, щорічно підлягають медичному огляду (ст. 191 КЗпП). Працівники підприємств харчової промисловості, громад­ського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікуваль­но-профілактичних дошкільних і навчальних виховних установ, об'єктів комунально-побутового обслуговування, інших підприємств, установ та організацій, професійна діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити розповсюдження інфекційних захворювань, ви­никнення харчових отруєнь, а також працівники, зайняті на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечни­ми умовами праці, або таких, де є потреба у професійному доборі повинні проходити обов'язкові попередні (до прий­няття на роботу) і періодичні медичні огляди. Відповідно до ст. 31 Основ законодавства України про охорону здоров'я Кабінет Міністрів України затвердив пе­релік професій і видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний (перед допуском до роботи) і періодичний профі­лактичний наркологічний огляд для певних категорій праців­ників. До них відносяться працівники підприємств, установ, організацій, які у час виконання своїх функціональних обо­в'язків повинні використати насичені й ненасичені вугле­водні (нафта, бензин), спирт етиловий; працівники фарма­цевтичних підприємств, аптечних установ незалежно від відом­чої підлеглості й форм власності; анестезіологи, медичні пра­цівники; працівники, що виконують роботи, пов'язані з вико­ристанням вибухових речовин; працівники підприємств, які для виконання своїх професійних обов'язків повинні отри­мати і використати вогнепальну зброю, в тому числі праців­ники воєнізованої охорони, незалежно від відомчої підлег­лості; водії транспортних засобів; працівники цивільної авіа­ції, пілоти-аматори; працівники, що забезпечують рух поїздів; плаваючого складу водного транспорту; особи, що поступа­ють на службу до органів МВС, Державної податкової адмі­ністрації, митні органи, СБУ, Збройні Сили, в тому числі такі, які закликаються на термінову військову службу. При укладенні трудового договору сторонами може бути зумовлене випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Слід звернути ува­гу, що встановлювати випробування — це право, а не обов'я­зок власника, тому воно визначається угодою сторін. Якщо працівник відмовляється від випробування, трудовий договір не може вважитись укладеним. Така умова повинна бути за­стережена у наказі (розпорядженні) про прийом на роботу. У період випробування на працівника поширюється законо­давство про працю. Це означає, що, з одного боку, працівник зобов'язаний виконувати усі трудові обов'язки, покладені на нього трудовим договором і законодавством, а з другого — випробування не тягне ніяких обмежень трудових прав працівника. Термін випробування не може перевищувати 3 місяців, а в окремих випадках, передбачених законодавством, за узго­дженням з профкомом — 6 місяців; для робітників — 1 міся­ця. Якщо працівник у період випробування був відсутній на роботі з поважних причин, термін випробування може бути продовжений на відповідну кількість днів. Випробувальний термін обчислюється у календарних днях. Заслуговує на увагу те, що право проводити випробуван­ня за законодавством належить роботодавцю, а працівник не має аналогічного права щодо "випробування" роботодавця, умов роботи. У зв'язку з цим працівник, котрий забажав звільнитися до закінчення випробувального строку, звільня­ється на загальних підставах за власним бажанням, попере­дивши власника за два тижні, а за наявності поважних причин власник зобов'язаний звільнити працівника у строк, про який він просить (ст. 38 КЗпП). У період випробування при наявності підстав працівник може бути звільнений з ініціативи власника, наприклад, за порушення трудової дисципліни, за прогул (ст. 40 КЗпП). Для певних категорій випробування не може бути встанов­лене: осіб, що не досягли 18 років; молодих робітників після закінчення професійних учбових закладів; осіб, звільнених в запас з військової або альтернативної служби; інвалідів, направ­лених на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціаль-ної експертизи; при прийомі на роботу в іншу місцевість; при переведенні на інше підприємство; при прийомі за кон­курсом і в інших випадках, передбачених законодавством. Власник не має права продовжити термін випробування навіть при згоді на це працівника. Коли випробувальний термін закінчився, а працівник продовжує працювати, він вважається таким, що витримав випробування і його подаль­ше звільнення можливе лише на загальних підставах. Якщо внаслідок випробування була встановлена невідповідність працівника роботі, для виконання якої він був прийнятий, власник має право розірвати трудовий договір. У такому випадку КЗпП передбачає звільнення без згоди профкому (ст. 43-1 КЗпП). У трудову книжку вноситься запис "звіль­нений в зв'язку з незадовільним результатом випробування. У сучасних умовах питання проведення випробування, його методи, зміст набули нового значення. Воно визначаєть­ся, по-перше, впровадженням кардинально нових науково-технічних методів, технологій у виробництво — перехід на комп'ютерну систему обслуговування виробництва, введен­ня нової загальнодержавної системи статистичної, бухгал­терської звітності, податкового контролю; по-друге, появою нових професій, спеціальностей, робіт, посад; по-третє, інтегра­ційними процесами, активізацією міжнародних господарських зв'язків, створенням і функціонуванням спільних підприємств з іноземним учасником, а також появою на внутрішньому ринку іноземних підприємств, що перебувають під контро­лем зарубіжних корпорацій — транснаціональних корпорацій, що використовують працю громадян України. В останньому випадку має місце тенденція до інтернаціоналізації ринку праці. Всі вказані процеси привели до появи якісно нових суспільних відносин в предметі трудового права — відносин з професійного добору персоналу. Думається, ці відносини передують укладенню трудового договору, а не охоплюються ними. У доказ, на нашу думку, може бути покладений висно­вок про те, що трудовий договір не може вважатися укладе­ним у повній мірі, поки не закінчився останній день терміну, встановленого для випробування, і не стали відомі його ре­зультати. Законодавство не відносить звільнення за незадо­вільними результатами випробування до звільнення з ініціа­тиви власника, однак все ж ініціативу в розірванні трудового дого­вору виявляє власник. Тому звільнення за цією підставою також потрібно віднести до звільнення з ініціативи власни­ка, тим більше, що про це йдеться в ст. 43-1 КЗпП, що вста­новлює випадки розірвання трудового договору з ініціати­ви власника або уповноваженого ним органу без поперед­ньої згоди профспілкового органу. Звільнення за незадо­вільними результатами випробування проводиться по спро­щеній процедурі (тобто порядок розірвання трудового дого­вору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в цьому випадку не застосовується). Видається, таке положення не можна вважати правиль­ним. Тим більше, що важко встановити, за якими ж критерія­ми власник визначив, що працівник не відповідає роботі, на яку він прийнятий. Очевидно, в цьому випадку повинні вра­ховуватися всі інші якості працівника, крім його кваліфі­кації, оскільки розірвання трудового договору внаслідок недостатньої кваліфікації передбачене п. 2 ст. 40. Однак при такому звільненні інтереси працівника захищені (пропонуєть­ся інша робота, потрібна попередня згода профспілкового органу, виплачується вихідна допомога та ін.). Чому ж у разі звільнення за незадовільними результатами випробування працівник виявляється незахищеним? Таке законодавче рішення служить підтвердженням висновку про те, що влас­ник не тільки економічно, але і юридичне є більш сильною стороною трудового договору, ніж працівник. Думається, що порядок розірвання трудового договору з ініціативи влас­ника повинен поширюватись і на випадки розірвання трудо­вого договору в разі незадовільного результату випробуван­ня, обумовленого при прийомі на роботу. За кордоном досить поширена практика використання не­залежних організацій, що здійснюють оцінку ділових якос­тей як претендентів на певну посаду, так і працівників в про­цесі трудової діяльності, — оціночних центрів. Це самостійні госпрозрахункові організації, що мають в штаті висококвалі­фікованих фахівців — економістів, фінансистів, правознавців, психологів, які проводять комплексну оцінку фахівців. Ве­ликі зарубіжні компанії мають оціночні центри в складі корпорації. У літературі неодноразово приводяться дані про високу ефективність такої діяльності. Думається, в сучасних умовах і в Україні складеться така практика. Ніякий влас­ник — власник капіталу і роботодавець одноосібне не в змозі зробити реальну оцінку знань і умінь працівника, які б відпо­відали сучасним вимогам — технічним, економічним, право­вим, а для керівників всіх рівнів ще і соціально-психологічним. Визнаючи об'єктивну необхідність проведення оцінки спеціальних знань працівника, необхідно особливо обговорити оцінку його особистих якостей. Відоме широке засто­сування різного роду тестів, направлених на дослідження особистості працівника, його світоглядних позицій, відношення до релігії, до сімейного життя, інтимної сфери. Керівництво по найму заповнило книжковий ринок, а в багатьох періо­дичних журналах даються методичні вказівки як застосову­вати тести, дослідити почерк, провести астрологічний про­гноз, перевірити кандидата на чесність. У багатьох зарубіжних державах ухвалені спеціальні закони, направлені на захист прав працівників при прийомі на роботу, про заборону дискримінації в сфері зайнятості. Наше законодавство поки залишає без правового втручан­ня весь процес оцінки працівника. Загальні нормативні акти про атестацію кадрів в промисловості та інших галузях еко­номіки були прийняті в 1973 році й не можуть бути визнані достатніми в нових умовах. Акти, що регламентують атестацію державних службовців та інших категорій працівників, є спе­ціальним законодавством і не мають загального характеру. У таких законодавчих умовах, в обставинах економічної кризи і зростання безробіття власник-роботодавець не обмежений ні економічно, ні юридичне, що в свою чергу спричиняє обме­ження прав громадян. Думається, в новому КЗпП повинні бути передбачені спеціальні норми про оцінку праці, її про­цедурні основи. Має бути заборонено при дослідженні осо­бистості працівника вторгнення в його особисте життя, збір, зберігання і обробку даних, що не мають відношення до про­фесійних якостей працівника. У законі повинні бути чітко позначені межі права власника в застосуванні тестів. Крім того, необхідно передбачити процедуру закінчення випробування, факт встановлення його результатів. Адже очевидно, що випробування полягає не стільки у його терміні, скільки в підтвердженні кваліфікації працівника. Таким підтвердженням виступають результати праці, виконане зав­дання та ін. Доцільно передбачити обов'язок власника по­відомити працівнику про те, що він витримав випробування або не витримав його. У такому варіанті є цивілізований людський підхід, який не залишає двозначності.

Начальник управління

Павло Робертович Деміховський