Безпосереднім об'єктом примусового виконання є виконавчі документи, що видаються, зокрема, на підставі судових актів, а також актів інших органів. Перелік виконавчих документів, що можуть бути виконані у примусовому порядку, визначений в ст. 17 Закону "Про виконавче провадження".
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Примусовому виконанню підлягають не всі судові акти, а лише рішення про примушення, що ухвалюються за позовами про присудження (про стягнення з відповідача певних грошових сум, виселення, примушення відповідача до виконання певних дій тощо). Рішення, що ухвалюються за позовами про визнання, не підлягають примусовому виконанню за правилами виконавчого провадження, встановленими законом; такі рішення констатують наявність або відсутність правового відношення та реалізуються залежно від волевиявлення заінтересованих осіб державними й іншими органами й посадовими особами. Після набрання таким рішенням законної сили заінтересованій особі видається його копія, що є підставою для реєстрації або оформлення відповідних фактів, правовідносин.
Вимоги, що висуваються законодавством до виконавчого листа, визначено у Законі "Про виконавче провадження" (ст. 18).
У виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;
4) резолютивна частина рішення;
5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;
6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Самостійним різновидом виконавчого документу, що видається судом та за яким не видається виконавчий лист, є судовий наказ. За правилом ст. 105 Цивільно-процесуального кодексу України, після набрання ним законної сили суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 103 Цивільно-процесуального кодексу України, судовий наказ має відповідати вимогам, що ставляться до виконавчого документа, встановленим Законом "Про виконавче провадження", втім, у ч. 1 ст. 103 Цивільно-процесуального кодексу України визначені менш жорсткі вимоги до змісту такого окремого виду виконавчого документа.
При оформленні або видачі виконавчого листа може бути допущено помилку, що робить неможливим належне виконання судового рішення, що було підставою для його видачі. У ч. 2 ст. 369 Цивільно-процесуального кодексу України визначені повноваження суду на виправлення помилок у виданому ним виконавчому листі, допущених при його оформленні або видачі тощо, як виняток із загального правила.
Необхідність внесення таких виправлень може бути пов'язана з такими правовими ситуаціями:
— наявність помилки, допущеної при оформленні виконавчого листа. Такі помилки є в тексті виконавчого листа, що виключає можливість його належного виконання, вона спотворює зміст судового рішення, його мету тощо. Метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі;
— наявність помилки, допущеної при видачі виконавчого листа. Про допущення такої помилки свідчить видача виконавчого листа без достатньої на той момент правової підстави або з порушенням встановленого порядку його видачі, або у зв'язку із виникненням обставин, що виключають виконання постановленого рішення суду;
— необхідність визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. В тому випадку, коли неможливо виправити наявну у виконавчому листі помилку, слід визнати його таким, що не підлягає виконанню. Правові підстави для цього є досить різними, зокрема отримання судом апеляційної скарги, направленої апелянтом поштою без пропуску встановленого законом строком, втім, фактично одержаної з таким простроченням, якщо на вимогу стягувача судом вже видано виконавчий лист; також не підлягає виконанню лист, виданий на підставі заочного рішення, що у подальшому скасовано, а справу призначено до нового розгляду. Виданий виконавчий документ також може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, у випадку добровільного виконання рішення боржником поза виконавчим провадженням, виявлення оригіналу виконавчого листа після видачі його дублікату (незалежно від стадії його виконання, якщо відсутні підстави для наявності двох однакових примірників виконавчого листа);
- необхідність за виконавчим листом із наявними в ньому вадами стягнути на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за цим виконавчим документом. Подібне стягнення слід відрізняти від повороту виконання рішення суду, здійснюваного за правилами ст.ст. 380—382 Цивільно-процесуального кодексу України. Поворот виконання рішення суду охоплює всі правові ситуації, коли рішення було виконано, у подальшому скасовано і справу повернуто на новий розгляд, або ухвалене рішення про відмову в задоволенні позову чи задоволення в меншому розмірі тощо.
Випадки отримання стягувачем від боржника задоволення без достатньої та законної правової підстави, що не підпадають під категорію повороту виконання, охоплюються правовим регулюванням ст. 369 Цивільно-процесуального кодексу України. Стягнуте за судовим рішенням, що у подальшому було скасоване, підлягає поверненню боржнику, оскільки за відсутності належної правової підстави одержане стягувачем до зміни свого становища слід вважати безпідставно отриманим.
Питання про виправлення помилки, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення безпідставно одержаного вирішується за відповідною заявою у судовому засіданні. Встановлено скорочені строки розгляду такої заяви, які обмежено 10 днями з дня одержання такої заяви; цей строк не є процесуальним, а службовим для суду. Розгляд заяви відбувається з повідомленням стягувача і боржника, втім, їх неявка в разі належного повідомлення про судове засідання не є перешкодою для розгляду цього питання.
На відміну від судового рішення, оригінал якого має завжди зберігатись в матеріалах цивільної справи, оригінал виконавчого листа має видаватись заінтересованій сторони (стягувачу) для реалізації виконання ухваленого рішення. Підставою для здійснення виконавчого провадження є оригінал виконавчого листа (для справ позовного провадження) або другий примірник судового наказу (у справах наказового провадження). Правовим замінювачем оригіналу зазначених виконавчих документів можуть бути лише їх дублікати.
Розгляд питання про видачу дублікату виконавчого листа або судового наказу порушується за заявою стягувача або поданням державного виконавця. Державний виконавець зобов'язаний звернутись до суду із таким поданням в разі втрати виконавчого документа під час проведення виконавчого провадження. За стягувачем таке право на звернення до суду зберігається на будь-якій стадії після отримання в суді оригіналу виконавчого листа.
Вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу підсудне тому суду, який видав оригінал виконавчого листа або судового наказу, згідно із правилами ст. 368 Цивільно-процесуального кодексу України.
Під час розгляду заяви про видачу дубліката виконавчого документа суд зобов'язаний з'ясувати, чи є воно чинним та не було скасоване, чи виконане рішення повністю або частково, чи не призведе видача дубліката виконавчого документа до отримання стягувачем неналежного; також суд має встановити, за яких обставин та ким втрачено виконавчий лист. Виконання рішення, що відбулось частково, не впливає на наслідки розгляду заяви про видачу дубліката виконавчого документа, а також його зміст, це не може бути підставою для зміни тексту виконавчого документа в цілому і резолютивної частини зокрема. В разі наявності подібної достовірної інформації суд має її викласти лише у мотивувальній частині відповідної ухвали.
Дублікат виконавчого документа має бути тотожнім змісту його оригіналу, оскільки має бути складений повторно як документ, що повністю відповідає певному судовому рішенню. Від оригіналу дублікат виконавчого документа має відрізняти один обов'язковий напис про те, що цей процесуальний документ є дублікатом.
| 
