Останніми роками в Україні значна увага приділяється розв'язанню конкретних проблем молоді і її соціалізації.
Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.
Незважаючи на нестачу даних щодо масштабів насильства у сім'ї в його різноманітних формах, тієї інформації, що є достатньо для того, щоб привернути до цього явища широку увагу. Оскільки у випадках насильства у сім'ї в офіційних статистичних джерелах, зазвичай не виділяються в окрему категорію і складають вагому долю латентної (або прихованої) злочинності, то скласти уяву про справжні масштаби різноманітних видів насильства у сім'ї дуже важко.
Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає перед неповнолітніми громадянами. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.
Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.
Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:
· замкнутість;
· демонстрація повної відсутності страху;
· неврівноважена поведінка;
· агресивність, схильність до нищення й насильства;
· уповільнене мовлення, нездатність вчитися;
· надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;
· уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;
· занизька самооцінка;
· тривожність;
· намагання справити враження людини, що живе в злиднях;
· демонстрація страху перед появою батьків;
· страх фізичного контакту, острах іти додому;
· депресія, спроби самогубства;
· уживання алкоголю або наркотиків;
· психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);
· нав’язливі страхи (фобії);
· насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;
· почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;
До різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:
1) використання «привілеїв» дорослих:
· поводження з дітьми як із рабами чи слугами;
· покарання, поводження як із підлеглими;
· поводження як із своєю власністю;
· відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
2) залякування:
· використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;
· навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;
· крики, стресогенна поведінка;
· жорстокість щодо інших істот;
· погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;
· погрози розлюбити дитину;
· загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
· приниження;
· використання скарг для тиску на дитину;
· використання дітей у якості довірених осіб;
· крики;
· непослідовність;
· присоромлення дитини;
· використання дітей у конфліктах між батьками;
· "торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини.
Стаття 3 Закону визначає органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї:
1. Здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї в межах наданих їм повноважень покладається на:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань попередження насильства в сім'ї;
1-1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань попередження насильства в сім’ї;
2) відповідні підрозділи органів внутрішніх справ;
3) органи опіки і піклування;
4) спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства:
- кризові центри для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза його вчинення;
- центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.
2. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім'ї.
Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї є:
- заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;
- висловлене жертвою насильства в сім'ї або членом сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;
- отримання повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення стосовно дитини, яка є членом цієї сім’ї, чи недієздатного члена сім'ї.
Заява та повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення приймаються за місцем проживання постраждалого вищезазначеними органами.
Орган, до якого надійшла заява або надійшло повідомлення про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення та вживає в межах своїх повноважень передбачені законом заходи з попередження насильства в сім'ї.
Також щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожують, його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:
- винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;
- взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;
- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:
- чинити конкретні акти насильства в сім'ї;
- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства;
- розшукувати жертву насильства, якщо вона за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;
- відвідувати жертву насильства, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;
- вести телефонні переговори з жертвою.
Домашнє насильство є системою жорстокої і небезпечної поведінки, яке може включати акти залякування, ізолювання і примуси. Метою домашнього насильства є встановлення і зміцнення влади і контролю над іншою людиною. Для досягнення цієї мети кривдник може прибігати до фізичного, емоційного і сексуального насильства. Домашнє насильство порушує багато прав тих, кого захищають міжнародні закони про права людини.
Для повного вирішення даного питання необхідно піднести його на рівень держави, щоб кожен задумався і почав вирішення цього питання з роботи над собою, усвідомлення важливості вирішення проблеми сімейного насилля, і лише тоді можна говорити про ефективне вирішення цієї проблеми.
Держава також повинна піклуватися про розвиток і належне функціонування соціально-психологічних служб, про підготовку кваліфікованих психологів та соціальних педагогів, адже саме їхня діяльність повинна приносити найширші та найефективніші результати щодо вирішення проблеми сімейного насилля серед українських сімей.
| 
