Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттево вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):
- Особисті права громадян України - "це права, що передбачені для задоволення особистих потреб, інтересів людини".
- Політичні права - "передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами".
- Економічні права - "використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби".
- Соціальні та культурні права - "надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку".
Особисті (або природні) права й свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя.
Встановлюючи межі й правила зовнішнього втручання в особисте життя людини, держава дбає про порядок, і заснований на суворому додержанні законів, норм моралі, правил співжиття. Водночас держава не відмовляється від тих чи інших заходів примусу щодо осіб, які порушують закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства.
Можна навести слідуючий перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:
1) рівність перед законом (Ст. 24);
2) право на життя (Ст. 27);
3) повага честі і гідності (Ст. 28);
4) вільний розвиток індивідуальності (Ст. 23);
5) гідне існування (Ст. 48);
6) недоторканість особистості (Ст. 29);
7) свобода (Ст. 29);
8) недоторканість житла (Ст. 30);
9) безпека (Ст. 32);
10) вільне пересування та вибір місця проживання (Ст. 33);
11) свобода світогляду (Ст. 11, Ст. 35);
12) захист (Ст. 29, Ст. 59);
13) захист своїх та чужих прав та свобод (Ст. 44);
14) право на захист свого та оточуючих життя і здоров'я від протиправних посягань (Ст. 27, Ст. 55);
15) охорона законом особистого та подружнього життя (Ст. 32);
16) вільний вступ до шлюбу (Ст. 51);
17) тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (Ст. 31);
18) право на розвиток національної самобутності (Ст. 53, Ст. 11);
19) право на судовий захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32);
Право на життя передусім передбачає проведення державою миролюбної політики, яка виключає війни та конфлікти. У мирних умовах гарантії цього права не зво-дяться до заборони вбивства - це закріплюється Кримінальним кодексом кожної країни. Держава зобов'язана організувати ефективну боротьбу із злочинністю, особливо з терористичними акціями. Гарантіями права на життя є системи охорони здоров'я і, зокрема, попередження дитячої смертності, охорони від нещасних випадків на виробництві, профілак-тики дорожньо-транспортних пригод, пожежної безпеки та ін.
Ст. 28 Конституції України закріплює право кожного на повагу до його гідності. Ця якість людини рівнозначна праву на повагу та обов'язку поважати інших. Вона досягається формуванням особи, яка усвідомлює свою сво-боду, рівність та захищеність.
Конституційне право на свободу є одним з найбільших соціальних благ, яке не тільки створює умови, необхідні для всебічного задоволення потреб особи, а й забезпечує демократичний розвиток суспільства. Право на свободу є не що інше, як сама свобода, тобто можливість здійснювати будь-які правомірні дії. У цьому праві закладено обмеження для свободи інших людей, особливо посадових осіб, які мають можливість застосовувати примус до людей. У нерозривному зв'язку з ним знаходиться особиста недоторканність людини, яка поширюється на її життя, здоров'я, честь, гідність. Ніхто не вправі силою або погрозами примушувати людину до будь-яких дій, піддавати її катуванню, обшуку чи завдавати шкоди здоров'ю. Людина вправі сама розпоряджатися власною долею, обирати свій життєвий шлях (укладати шлюб, брати участь у голосуванні, найматися на роботу тощо). Гарантії свободи і безпеки особи виступають у формі кримінально-правової заборони будь-яких зворотних дій громадян і посадових осіб. Обмеження цієї свободи допускаються тільки на основі закону та в законних формах, усі заходи примусу мають бути під судовим контролем.
Нововведенням Конституції України є встановлення такої важливої гарантії свободи і недоторканності, як судовий порядок арешту, утримання під вартою. Значення даної гарантії полягає в тому, що вона закріплює недопустимість арештів громадян в принципі, встановлює винятковий порядок арештів (тобто як виняток із загального принципу) і, визначаючи особливу юридичну процедуру арештів, передбачає контроль за їх законністю з боку су-дових органів.
Ефективність гарантії цього права, передбаченого ст. 29 Конституції України, забезпечується тим, що держава гарантує кожній особі з моменту затримання право захищати себе та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів затриманого чи заарештованого.
Кримінально-правовими гарантіями права недоторканності людини є юридичні норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за злочини проти життя, здоров'я, свободи особи, явно незаконний арешт або затримання, притягнення явно невинного до кримінальної відповідальності тощо.
Право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України) є правом кожного на державну охорону його житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших посягань з боку службових осіб та окремих громадян. Ця стаття передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У рішенні суду мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшукові чи арештові. При проведенні обшуку обов'язкова присутність понятих з числа незацікавлених у справі осіб, які мають засвідчи-ти факти і результати проведення обшуку та огляду майна.
Правом на охорону житла користуються особи, які є його власниками, законними орендарями або які проживають за договором найму. При цьому житлом визнаєть-ся і місце тимчасового перебування (готель, будинок-інтернат, гуртожиток, пансіонат). Недоторканність поширюється на особисті речі та папери, що виключає незаконні обшуки та вилучення документів. Але в житло можуть вселятися люди, які мають на це право, - такі дії не є порушенням недоторканності, навіть у випадках незгоди інших проживаючих.
"Сфера особистого життя людини і власне відносини між людьми лише незначною мірою регулюються нормами права. Поведінка людей у цій сфері визначається головним чином особливостями їхньої психології та існуючими в суспільстві нормами моралі". Це зумовлено не тільки труднощами формалізації в нормах права міжособистісних відносин, які будуються на почуттях дружби, любові, поваги чи презирства тощо, а й тим, що за своєю природою людина, крім публічно значущої діяльності (державна служба, участь у політичному житті тощо), існує як індивід, якому необхідна визначена незалежність від суспільства, держави, інших людей.
Однією з гарантій такої незалежності і є передбачене ст. 32 Конституції України право на невтручання у сімейне й особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією. До змісту цього права належить також охорона таємниці таких сторін особистого і сімейного життя, розголошення яких з тих чи інших причин вважається небажаним (таємниця усиновлення, грошових вкладів, заповітів, стан здоров'я, фотографії тощо).
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою, захищеною законом, таєм-ицею.
До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Констітуцією, відносяться:
1) право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);
2) громадянство (Статті 4, 25, 26);
3) свобода слова, думки, поглядів та переконань (Ст. 34);
4) свобода друку (розповсюдження інформації) (Ст.34);
5) свобода мітінгів, зборів, походів і демонстрацій (Ст.39);
6) право обирати та бути обраним (Ст. 38);
7) право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38);
8) обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38);
9) вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40);
10)право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (Статті 32, 62);
11) право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55)
Розвинута система громадських об'єднань - невід'ємний елемент громадянського суспільства. З їх до-помогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовільняти та захищати свої потреби й інтереси. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необгрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення й діяльності політичних партій, професійних спілок та інших громадських організацій.
Об'єднання громадян - це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацією. Зокрема, полі-тичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцево-го самоврядування і представництво в їх складі. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Вони здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці, доглядають за житловопобутовим обслуговуванням працівників, утримують культурно-освітні заклади, будинки відпочинку, профілакторії, санаторії, туристичні та спортивні установи.
Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильництва, на розпалювання міжетнічної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах й організаціях.
Заборона діяльності об'єднання громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Право на вільне вираження своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Це право на свободу інформації гарантується ч. 2 ст. 34 Конституції України і може здійснюватися різними способами: шляхом міжособистісного спілкування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лекторії та інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при їх використанні виконуються встановлені законодавством правила, які існують, наприклад, для засобів масової інформації, для проведення мітингів, демонстрацій, походів, пікетування тощо.
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію. Це означає створення умов для вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Окрему важливу групу основних прав і свобод людини та громадянина України складають соціально-економічні права.
Соціально-економічні права- це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожному громадянинові. Вони визначають місце людини в економічному і соціальному житті та складають основу правового статусу громадянина як трудівника.
За змістом Конституції, можна навести наступний перелік соціально-економічних прав та свобод:
1) право приватної власності (Ст. 41);
2) право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності (Статті 13, 41)
2) право на підприємницьку діяльність (Ст. 42);
3) право на труд, на вибір професії та сфери діяльності (43);
4) право на відповідні умови праці (43);
5) право на справедливу оплату праці (43);
6) право на соціальне забезпечення та захист (46);
7) право на захист прав споживачів (42);
8) право на страйки с приводу економічних та соціальних питань (44);
Розуміння соціальних прав у Конституції України пов'язане з концепцією соціальної держави.
Згідно з Конституцією України, основні соціальні права становлять собою певні можливості людини користуватися соціальними благами у сфері матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров'я, відпочинку, які передбачені у відповідних статтях Основного Закону. Соціальні права і свободи є одним з най-більш численних видів прав, які проголошені й закріплені Конституцією. Цей вид прав був пріоритетним і в попередній Конституції України, але тепер ці права значно розширені й наповнені новим змістом.
Відповідно до чинної Конституції, систему соціальних прав складають:
1) право на відпочинок (Ст. 45).
2) право на соціальний захист (Ст. 46)
3) право на житло (Ст. 47);
4) право на охорону здоров'я (Ст. 49);
5) право на безпеку довкілля (Ст. 50) (соціально-екологічне право)
Право на відпочинок (ст. 45) має кожен, хто працює. Воно забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні і святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Право на соціальний захист (ст. 46). Конституція проголошує і закріплює це право громадян та визначає конкретні види соціального забезпечення. Зокрема, закріплюється право на забезпечення у старості чи у разі втрати годувальника, у разі повної або часткової втрати працездатності (перехід на інвалідність), при тимчасовій втраті працездатності, а також у випадку безробіття, що сталося з незалежних від громадянина причин. Основні види пенсій передбачає Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р.: пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу літ, а також соціальні пенсії, що призначаються і виплачуються непрацездатним громадянам при відсутності у них права на трудову пенсію.
Реалізація та фінансування діючої системи соціального забезпечення населення України спирається переважно на державне забезпечення і управління.
Право на житло (ст. 47). За чинним Основним За-коном кожен має право на житло. Можна побудувати будинок і допоміжні для цього будівлі, придбати їх у власність на основі цивільно-правових угод або взяти в оренду. Громадяни України мають право на одержання у встановленому порядку житлового приміщення (квартири) у будинках державного житлового фонду, у будинках комунального житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів. Для осіб, які потребують соціального захисту, на відміну від попереднього порядку, передбачається можливість надання житла державою або органами місцевого самоврядування безкоштовно чи за доступну для них плату відповідно до закону. Житлові будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їх власністю. Право власності та інші права на житло надійно гарантуються. Зокрема, в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47).
За своїм змістом культурні права і свободи - це суб'єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, це - певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку. За чинною Конституцією України до культурних прав і свобод належать:
1) освіта (Статті 43, 51, 53);
2) технічна, художня та наукова творчість (Ст. 54);
3) право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (Ст. 54);
4) право на використання здобутків культури та мистецтва (Статті 11, 54);
Право на освіту (ст. 53) громадян України є своєрідним ядром даної групи прав. У сучасних умовах освіта є однією з найважливіших умов всебічного розвитку особи і передумовою здійснення багатьох конституційних прав.
Зміст права на освіту в найзагальнішому вигляді становить собою гарантовану можливість громадянинові одержати середню загальну, середню професійну та виїду освіту в державних і комунальних учбових закладах.
Так, право на освіту охоплює практично всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції зазначається, що держава забезпечує доступність і безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти: надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безкоштовно здобувати вищу освіту в державних та комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
| 
