Прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» стало важливим кроком у сфері дотримання конституційних прав та свобод людини в Україні. Особливістю доступу до публічної інформації є набуття органами влади більшої відкритості та прозорості для громадян, що значно зменшує можливість зловживань та порушень. Кожна новація, якою, безумовно, є і доступ до публічної інформації, потребує часу на втілення. Перед владою і суспільством стоїть завдання забезпечити виконання основних положень Закону. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Тобто до публічної інформації Законом віднесено: • всю інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень; • визначену в статті 13 Закону інформацію, що знаходиться у володінні розпорядників, які не є суб’єктами владних повноважень (інформація щодо використання бюджетних коштів, виконання делегованих повноважень, умов постачання товарів, послуг і цін на них, інша суспільно необхідна інформація). Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Інформація з обмеженим доступом теж є публічною, і на неї поширюється дія Закону. Доступ до такої інформації може бути обмежений за умови додержання вимог Закону («трискладовий тест» тощо). Отже, в деяких випадках, як виняток із загального правила, доступ до публічної інформації може бути обмежено згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Право на доступ до публічної інформації відрізняється від права на інформацію, адже його суть полягає не в свободі слова і не в праві зберігати та поширювати інформацію, а в можливості отримати інформацію, яка становить суспільний інтерес. Питання забезпечення права на доступ до інформації, як на міжнародному, так і на національному рівні постало в країнах усталеної демократії лише в кінці ХХ століття. Саме тоді дискурс змістився з «свободи інформації» в сторону необхідності забов’язання держави гарантувати та забезпечити доступ до інформації, розпорядником якої вона є. Саме тому, в демократичних країнах існує потреба забезпечення права на доступ до інформації, якою володіють органи державної влади, тобто доступу до публічної інформації. Для того, щоб демократичне суспільство відповідало принципам демократичності, його члени повинні мати доступ до інформації, яка зачіпає процес вирішення питань, безпосередньо пов’язаних з їхніми інтересами. Адже, органи державної влади приймають рішення та здійснюють свою політику від імені громадян, що робить їхню діяльність підзвітною перед цими громадянами. Таким чином, держава має забезпечити доступ громадян до публічної інформації в пасивний та активний спосіб, що передбачає не лише публікування та розповсюдження інформації про діяльність органів державної влади, але й надання громадянам публічної інформації на їхні запити. Невід’ємною складовою демократичного політичного режиму є те, що обрана влада звітує перед виборцями за свої дії. Однак, держава не може бути демократичною та правовою, якщо громадяни цієї держави не проявляють інтерес, і не слідкують за дотриманням їхні права та свобод, якщо не чинять опір їхньому порушенню. Отже громадянам потрібен механізм для здійснення такого контролю, що на даному етапі суспільного розвитку оформився в закони, що надають право і забезпечують доступ громадян до публічної інформації.
|